Історичні матеріали та нариси про населені пункти Димерської селищної ради

До складу Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області входить: смт Димер, с. Рикунь, с. Кам’янка.

Димер

Димер - селище міського типу, центр селищної ради.

Розташоване за 25 км. від районного центру м.Вишгород  та  за 30 км. від м.Києва. Селищем проходить автомагістраль Київ-Мінськ.

Площа населеного пункту – 951,6 га. Населення –  6500 осіб.

Територія сучасного Димера буда заселена здавна. Про це свідчать 65 слов’янських курганів Х-ХІІ ст.ст., розташовані над річкою Ірпінь. Димер виник на території, що входила до складу королівських маєтностей Демидова.    Спочатку ці землі польський король віддав в оренду, потім вони перейшли у володіння князя В.К.Острозького, а в 1605 р. – князів Корецьких.

Назва Димер походить від турецького слова «димер»-«залізо». За давніми переказами, біля селища в долині річки Пехівка в давнину люди знаходили і розробляли болотну залізну руду. Карла ХІІ, шведського короля, турки називали «димер-башна» - «залізна голова». А в Криму, який колись був під владою турків, й досі є Димер-дал, в перекладі – «залізна гора».

У деяких джерелах значиться, що назва селища походить від слова «дим» - сімейне вогнище, оскільки в ті часи хати топили «по-чорному» і над селищем стояла хмара диму.

З переказів відомо, що колись у селищі (на території сучасної вул. Щорса) було укладено мир між поляками та козаками. Говорили тоді: «Йду в село, де було підписано «мир», чи «Демир». Згодом виникла й назва Димер.

Як місто Димер уперше згадується у 1609 р. На той час Димер був досить відомим містечком, яке користувалось магдебурзьким правом. Жителі селища поділялись на цехи та гільдії. У 1622 році містечко знову стало польським королівським володінням. У 1631 році створено Димерське староство.

У 16 ст. населення Димера брало участь у селянсько-козацьких повстаннях під проводом К.Косинського і С.Наливайка.

У ХVІІ ст. Димер перебував під владою Польщі. Жителі брали участь у селянсько-козацьких виступах проти польсько-литовської шляхти (1930 р. – під проводом Тараса Федоровича; 1638 р. - під керівництвом Я.Острянина і К.Скидана; 1665 р. – овруцький полковник Децик на деякий час визволив Димер від польської шляхти).

Після Андрусівського перемир’я (1667 р.) Димер опинився під владою Польщі. У 1668 році польський уряд заклав тут фортецю, яка до наших часів не збереглась, і перетворив місто на один з укріплених прикордонних пунктів. Навколо були насипані вали, на яких встановлено гармати.

У другій половині ХVІІ ст.Димер був одним з опорних пунктів, міст-фортець визвольної боротьби на правобережній Україні від польської шляхти.

На початку ХVІІІ ст. населення Димера взяло активну участь у визвольній боротьбі на Правобережній Україні під проводом білоцерківського полковника С.Палія. у 1703 році козаки приступом оволоділи містом, зруйнували фортецю і виганали шляхту. Але це повстання також було придушене.

У ХVІІІ ст.Димер знов перетворився на містечко. Згідно з люстрацією 1789 року, загальний прибуток, який отримував польський король від Димерського староства, перевищував 14 715 злотих.

У 1800 році землі колишнього Димерського староства перейшли до казни, а селяни стали державними. Димерський казенний маєток, до складу якого, крім Димера, входили села Катюжанка та Гута-Катюжанська, було віддано в оренду польським магнатам та російським поміщикам.

У 1862 році селяни розподілялись за інвентарем: на тяглих та піших, які мали орну землю або володіли лише садибою. Перша категорія – тяглі – відробляли 108 днів панщини на рік, а піші другої категорії – 56 днів.

У середині ХІХ ст. в Димері налічувалось 440 державних селян. Тут діяли гуральня, невеликий скляний завод, 4 водяні млини на р.Пехівка.

На початку ХХ ст. в Димері було 504 двори з населенням 3273 особи. Тут знаходились: поштово-телеграфна та поштово-земська станції, селянський банк, завод для виготовлення свинцевих білил, який належав купцю Гілі Рубінштейну, цегельний завод купця Василя Полянського, сім кузень.

У містечку діяли: православна каплиця, часовня, єврейська синагога, богодільня, 8 постоялих дворів, трактир, громадський запасний хлібний магазин. Чотири рази на рік відбувалися ярмарки і двічі на тиждень – базари. Населення Димера обслуговувалось одним лікарем, двома фельдшерами та акушеркою. З 1842 року у містечку діяло сільське однокласне училище, яке на початку ХХ ст.стало двокласним, де навчалось 70 дітей і працював один учитель.

У середині лютого 1918 року в містечку встановлено радянську владу. На початку березня цього ж року його окупували німецькі війська. У грудні 1918 року влада в Димері належала петлюрівцям.

У лютому 1919 року війська Червоної армії ввійшли в Димер. У селищі встановлена радянська влада.

З 1923 року Димер став районним центром. У 1921 році розпочала діяти початкова школа, створено семирічну школу, у 1925 році організовано колгосп «Прогрес» (згодом «Димерський»), у 1928 році відкрито поліклініку, бібліотеку та районний клуб, при  якому працювали гуртки художньої самодіяльності.

25 серпня 1941 року у містечко ввійшли німецько-фашистські війська. Тоді ж у Димерському лісі почав діяти партизанський загін «Перемога», що складався з 35 бійців. На його зміну приходили інші загони. Всього за період окупації на території Димера діяло 4 партизанські загони.

4 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту визволили Димер. 

Жителі селища пишаються своїми земляками не тільки в Україні. 

Видатні жителі Димера, які народились та навчались у селищі:

1. Відомий істори, архівіст і палеограф І. Каманін (1850-1921);
2. Полковник, герой Радянського Союзу Д.Кваша, генерал-майор О.Ісаюк;
3. Академік, президент Академії медичних наук України, директор інституту урології та нефрології, герой України  - О.Возіанов;
4. Доктори хімічних наук – М.Кляшторний та О.Іванов;
5. Доктори медичних наук  - В.Васильєва та П. Дорошенко;
6. Доктор фізичних наук, академік – М.Шут;
7. Доктор фізико-математичних наук, академік – О.Провотар;
8. Кандидат технічних наук, професор, Заступник Міністра освіти України, проректр з наукової роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка – В.Гондюл;
9. Народна артистка України – Т.Стратієнко;
10. Заслужений артист України, соліст Львівського національного академічного театру опери  та балету імені Соломії Крушельницької – А.Липник;
11. Заслужена артистка України, солістка сімферопольського театру музичної комедії – А.Черниш;
12. Герой Соціалістичної праці – Г.Шевченко;
Жили і працювли кобзар І.Дзюбенко, живописець, графік, скульптор О.Дяченко.


Село Рикунь

Село  Рикунь  розташоване  за  2  км. від смт.Димер. Площа населеного пункту – 92 га. Населення – 280 осіб. Кількість дворів – 124.

Населений пункт виник у 1853 році як єврейська землеробська колонія. Свою назву село отримало від прізвища першопоселенця – Рикун. Відомий краєзнавець Л.Похилевич пише: «…здешние евреи експлуатируют труд крестьян окресные леса. Есть две или три небольших кирпичеожигательних печей с производством плохого кирпича для печей местечка» (Димера – авт..). 

У роки колективізації в селі було створено колгосп ім..Шолома Алейхема, відкрито початкову школу. 

Загиблі за визволення села у листопаді 1943 року воїни Радянської армії поховані у братській могилі на кладовищі.

Село газифіковане, до послуг рикуньців – магазини та ФАП.

 

Село Кам’янка

Село Кам’янка розташоване при стародавній Чорнобильській дорозі у 5 км на північ від смт.Димер. Населення – 43 особи. Площа населеного пункту – 11,8 га. Кількість дворів – 18.

За переказами, село засноване на початку 18 ст. свою назву отримало від джерела із смачною водою, яке було обладнане камінням для зручності набирання води перехожими. 

Перша  писемна згадка  про  Кам’янку  міститься  у праці  краєзнавця Л.Похилевича під 1864 р. «Сказания о населенных месностях Киевской губернии»: «Камянка по Чернобыльской дороге в 5-ти верстах, где в прошлом веке была винокурня, водяная мельница и 3 дома для рабочих. Ныне живет только сторож».

У листопаді 1943 року тут точились жорстокі бої. 

На території села знаходиться Кам’янське лісництво. Біля приміщення лісництва знаходиться братська могила воїнів-визволителів. 

У селі працює магазин.

 

rada.org.ua - портал місцевого самоврядування

 

 

Логін: *

Пароль: *